Anastasia Lysenkova

Анастасія Лисенкова
Анастасія Лисенкова

Анастасія Лисенкова (Anastasiia Lysenkova)


Страшний сон...


 


Мені здається, це страшний сон.


Я назавжди запам'ятаю 24 лютого 2022! Тепер я точно знаю, що о п'ятій ранку страшно прокинуться не від дзвінка будильника, який зазвичай набридав, а від вибухів. Від постійних вибухів, що не припиняються, в різних частинах міста.


І почути: "почалося, збирайся".


Почати збирати речі першої необхідності швидко і не розуміти до кінця, що відбувається. У цей момент розривається телефон від дзвінків друзів та близьких із проханням швидше зібратися та їхати.


Ми поїхали. Під гучні вибухи з величезним страхом та нерозумінням, що буде далі. Ці почуття неможливо описати. Це можна порівняти з порожнечею, з порожнечею всередині тебе.


Діставшись до себе на батьківщину,  до рідних мені людей, було легше – вдома завжди спокійніше. Прийшло розуміння, що це не сон.


Але через кілька днів, я знову потрапила в страшну реальність, від якої намагалася втекти.


Підірвані мости, постійні тривоги, страх підійти до вікна або вийти на вулицю, гучні вибухи, страх від настання ночі та абсолютне небажання ні їсти, ні спати.


Але найстрашніше – дізнаватися про загибель людей, з якими був знайомий особисто, які зовсім молоді, а загинули, захищаючи Україну від «ВРЯТУВАННЯ».


А ще найстрашніше – те, що для кожного з нас новий день може бути останнім.


Ти можеш загинути від бомб, коли стоїш у черзі за хлібом або молоком, коли ти волонтер і весь час намагаєшся допомогти 24/7, просто коли йдеш вулицею або навіть сидиш удома або в укритті. Кожен із нас, українців, мріє прокинутися та почути: "війна закінчилася, повертаємось додому"!


 

© Copyright 1995-2022, Association Aïkido Journal Aïki-Dojo, Association loi 1901